Парламентська виборча кампанія 2012

Справді хотілося б сказати, що щось змінилося з ти х пір, відколи Україна стала незалежною. На жаль, це не зовсім так, а подекуди і зовсім не так. Як і тоді, ще на початку дев’яностих, так і зараз є добревпізнавані морди не через свою, так би мовити, позитивну діяльність, а через зовсім іншого кшталту вчинки, які вже вкотре висуваються на посади Народних депутатів України. «Нардеп» гордо звучить, проте в свідомості кожного мислячого українця це слово асоціюється аж ніяк не з прийняття законів важливих для розвитку та подальшого добробуту громадян держави, патріотичне ставлення до, здавалося б, власної символіки, культури та героїв, а із іншим більш веселим словом «клоун». Так саме «клоун», адже єдине, що можна побачити під час роботи таки наших народних депутатів, це всілякі вишукані та не дуже образи один одного, зміна орієнтації, на щастя, політичної, а як вже сильно поталанить то побиття отих самих депутатських мордяк запливши жиром, з двома, а інколи і з трьома, підборіддями, по котрих так і кортить вмазати черевиком із товстою підошвою. Чим Вам не Цирк?

Та зараз не про це, а про особливі деталі нинішньої кампанії. Певно, варто почати із протистояння Янукович – Тимошенко. Остання, як усім відомо, вже не перший день перебуває за ґратами через підстави, котрі містять ознаки політичного переслідування, про що неодноразово заявляли представники країн Євросоюзу, США та інших високорозвинених держав. Проте незважаючи на такі заяви по-суті єдиними санкціями щодо України з боку цих держав є зрив підписання Угоди про асоціацію на саміті Україна-ЄС. Це віддалило можливу дату вступу України до ЄС. Та якщо подумати, що реально може запропонувати Україні членство у ЄС? Адже, щоб туди потрапити необхідно виконати цілу низку вимог після яких Україна теоретично стане й так доволі міцною державою. Тож, міжнародний вплив на цю, м’яко кажучи, не надто приємну ситуацію практично відсутній і вирішувати її треба самим.

Тепер про можливі майже нові обличчя у Верховній Раді. Насамперед це добре відомий нам як спортсмен та менш відомий як політик Віталій Кличко та його партія Удар. Чесно кажучи, про партію Удар важко говорити – час покаже, проте Кличко вже був у політиці й нічого путнього з цього не вийшло. Ще одні – ВО Свобода. Самі себе називають націоналістами, але гасла їхні більше схожі на шовіністичні. Так у них нібито показана любов до власного народу, готовність боротися за нього, та націоналістична ідея передбачає мирне співіснування з іншими націями, що не посягають на вашу, а от свободівці цими гаслами самі посягають на свободу інших націй.

Звісно ж на вибори таки підуть і, мабуть, таки пройдуть комуністи, а точніше щось, що віддалено нагадує комуністів. Решту дрібноти типу Королевської з Шевченком називати не варто, бо вони і так навряд чи сильно скаламутять воду.

От така вона виборча кампанія 19… ой, 2012-го року.

Духовні проблеми сучасної людини

Наскільки важливими для сучасної людини є духовні речі? Матеріальна частина для неї все чи ні? Хто її авторитети і чи взагалі існують вони для неї?

    Можна ставити ще не одне питання, проте навряд чи зійдемось на одній відповіді хоча би в одному з них, окрім того, що сучасні люди здебільшого бідні духовно, а в нас, в Україні, ще й матеріально. І що ж є чинником такого зубожіння? Матеріальний добробут? Де там. Він може тільки вельми маленькою мірою впливати на внутрішній стан людини. Бо навіть бідняк матеріальний може мати здоровий дух, а матеріальний багач бути бідняком духовним. Гляньмо хоч би на наших олігархів. Хіба ж це не біднодухі люди? «Та й чи взагалі люди», - додасте Ви, бо людина є людиною лише в тому випадку, коли здатна отримувати насолоду не лише від того, що можна пощупати пальцями.

    Та все ж чому ідеальну людину сьогодення  ми не можемо уявити не просто безпритульною, а навіть такою, рівень матеріальної забезпеченості котрої є достатнім для нормального фізичного існування? Можливо, бо цінуємо лише гроші, забуваючи про психіку, мораль, внутрішні світ. «Гроші – за них купиш все»,- часта думка сучасної людини. Одиниці людей, що їх називають романтиками, заперечать словами: «Ні, не все. Любові за гроші не купиш». Можливо ще хтось заперечить цю тезу,назвавши те, чого йому не вистарчає і що, м’яко кажучи, важко придбати, себто щось абстрактне, та водночас надміру необхідне, наприклад, розум, мужність, волю, проте більшість людей або підтакне, або ж просто промовчить.

            Щоправда попередній абзац просякнутий стереотипами. А чому ж існують ці стереотипи? Наше мислення цілком побудоване на них. Чому ж це так? Кожна людина спирається на щось краще за себе. Хтось знаходить це краще у вірі, передусім у віри в бога, а хтось рівняється на земних авторитетів. Проте буває й так, що людина не вірить ні у вищу силу, ні в іншу людину. Я маю на увазі значну частину американського суспільства. Багато хто із них не може відшукати для себе маятник життя до якого прагнути, тому вони створюють комікси, історії про надлюдей. При чому це «над» стосується лише фізичних якостей, як то суперсила, суперзір, суперслух, супернюх, вміння телепортації, телекінезу, читання думок. Тут немає місця для духовності. Є лише людська туша. Тому й коли вони бачать, що в приміщенні нікого немає, то кажуть: «No body», що в дослівному перекладі означає нема тіла, нема м’яса з кістками. Це й визначає їхнє мислення. Їхній душевний стан цілком залежний від фінансів. Коли почалася світова фінансова криза, то всі впали в депресію, почали купувати в аптеках антидепресанти, бо іншого способу як подолати важкий душевний стан, окрім як напхатись різноманітними пігулками, не знають, та й звідки їм знати, адже це єдиний матеріальний спосіб лікування душі.

            Духовні проблеми сьогодення сильно відображаються в культурі. Колись Леонардо да Вінчі творив портрет « Мони Лізи», нині ж в епоху так званого постмодернізму всілякі «художники» мазюкають всіма можливими кольорами фарб по полотні, а ту мазню називають мистецтвом. Є ще оригінальніші ,такі як Демюан Хьорст, котрий пиляє акул навпіл, а потім їх заморожує. Митець, чи не так? Ці ж самі духовні проблеми породили (а може правильніше було б сказати відродили, бо й за часів Нерона це вже було) в 50-60 роках сексуальну революцію. Ця революція має колосальний вплив на наш духовний стан, поставивши його на другий план після фізичного. І це спостерігається всюди – в кіно, в телебаченні, в літературі і зрештою в самих нас, адже фізична насолода для нас усе.

            Підводячи підсумки, хочу підкреслити надмірне цінування сучасною людиною матеріального. В цьому й вбачаю основну духовну проблему. Важко відмовитись від грошей, та цього й не потрібно. Достатньо лише правильно розставити пріоритети, зважаючи не лише на фізичне, а в першу чергу на внутрішнє. «В здоровому тілі – здоровий дух» люблять повторювати люди. Я ж скажу здорове тіло нам ні до чого без здорової душі, а фізичне здоров’я не виключає духовної хвороби.

10 цікавих фактів з життя і творчості Маркіяна Шашкевича

ЛЕВ УКРАЇНСЬКОГО СЛОВА

І пробудив праведним ревом дух руської нації

                      Маркіян Шашкевич – Апостол українського слова, зачинатель нової української історії в Галичині, речник відродження західноукраїнських земель, головний співтворець «Руської трійці» та центральний співець «Русалки Дністрової» - альманаху, який пробудив українську національну свідомість, людина, котра своїм надміру коротким життям показала нашу самобутність, єдинство, повернула нашу загублену душу.

            

            Факт перший. Маркіян Шашкевич писав під псевдонімом Руслан. Ніхто не знає мотивації Шашкевича щодо вибору саме такого художнього імені. Припускають, що заважила співзвучність цього антропоніма з етнонімом русин. Навряд чи такі талановиті лінгвісти, як Шашкевич чи Головацький, могли не знати про його неслов’янське походження (Русла́н — чоловіче ім'я тюрксько-перського походження. У перекладі означає «лев»).

            Факт другий. Маркіян Шашкевич та його син Володимир були вельми подібними один на одного. Їхню фізіологічну схожість перед самою кончиною у віці 80-и років підтвердила матір Володимира Юлія Крушинська-Шашкевич. Це набуває значення, бо до нас не дійшло жодного автентичного портрету Маркіяна Шашкевича. І образ головного з трійці створюють, послуговуючись світлиною Володимира.

            Факт третій. Як згадував Я.Головацький «Руська трійця» і всі, хто хотів до неї приєднатися, мали присягнути все життя «діяти на користь народу й відродження руської народної словесності. Щоб освятити ту обіцянку, ми взяли слов’янські імена: Шашкевич – Руслана, Вагилевич – Далибора, я – Ярослава. Потім з’явилися Велимир – Лопатинський, Мирослав – Ількевич, Богдан – мій брат Іван, Ростислав – Бульвинський[…], з’явилися Всеволоди, Мстислави, Володарі та ін. Також учасники літературної групи давали своїм дітям слов’янські імена: М.Шашкевич – Володимира та Святослава, І.Вагилевич – Володимира, Я.Головацький – двом Володимира і одному Всеволода, М.Устиянович – Володимира, Ольги, Богдана. Тут цікавим є те, що в кожного з них був син з ім’ям Володимир. Можна припустити, що називали вони своїх чад на честь князя Київської Русі Володимира, котрий у 988 році охрести державу. А відтак, як всі мали зв’язок з духовенством, вибір такого імені видається цілком логічним.

            Факт четвертий. М.Шашкевич був вільним слухачем філософського відділу Львівського університету, паралельно навчаючись у Львівській духовній семінарії.

Факт п’ятий. 21 лютого 1831 року Шашкевича виключили з Львівської духовної семінарії за порушення семінарського режиму й “вільнодумство”. Його батько настільки розлютився, що молодий Маркіян залишився у Львові в дядька по матері Захара Авдиковського. Тоді почав серйозно займатися самоосвітою. Читав усе пов’язане зі слов’янською культурою. Щоправда Шашкевич таки закінчив семінарію, вступивши знову 1833 року через смерть батька, позаяк тепер він мусив годувати сім’ю.

Факт шостий. Маркіян Шашкевич займався перекладами слов’янських творів: сербських народних пісень, віршів чеських і польських поетів. Це свідчить про його лінгвістичні здібності.

Факт сьомий. Шашкевич захищав українську абетку. 1836 року в Перемишлі вийшла його полемічна брошура польською мовою «Азбука і абецадло», цим самим давши відповідь на спроби української шляхти та клерикалів ввести в українській мові польський алфавіт. Також цього ж року задля народної освіти склав українську «Читанку».

Факт восьмий. 14 жовтня 1836 року Маркіян Шашкевич, правлячи службу Божу у соборі св.Юра, проголосив проповідь рідною мовою. Одночасно з ним те саме зробили Ю.Величковський у церкві Успення Пресвятої Богородиці та М.Устиянович у храмі св. Параскевії . До того часу казання в церкві промовляли латиною.

Факт дев’ятий. П.Шафарик прихильно поставився до видання «Русалки Дністрової». В свій час, коли він редагував «Часопис чеського музею», там було надруковано ряд праць І. Вагилевича, Я. Головацького з української етнографії, фольклору та історії. Зокрема І. Вагилевич вміщував матеріали з життя гуцулів, бойків, розповідав про народні повір’я, про звичаї і побут. І ці відомості та матеріали, вміщені в «Русалці Дністровій», використав П.Шафарик для своїх праць. В листі до Я.Головацького від 24 жовтня 1838 р. він висловив подяку за спеціально надіслані йому «Українські пам’ятки з Галича», які обіцяв використати для своєї чергової наукової праці.

Факт десятий. Шашкевич мав альбом під назвою «Зоря», в який учасники його нелегального українського літературного гуртка вписували вірші, короткі вислови. Після того, як учасники гуртка надіслали до цензури збірку «Зоря», цей альбом міг погубити усіх його учасників разом із Шашкевичем. Як зазначив Я.Головацький у своїх спогадах «Пережитое и перестраданное»: «Полиция обратила на нас внимание, и через несколько дней у Шашкевича на квартире сделали ревизию... К счастью, его альбом «Заря» был при нем в кармане, его же особы не трогали; а то, если б нашли список имен с девизами, немцы были бы уверены, что они открыли русский заговор...»